Людина нібито не винна,
що народилася дарма.
Ніхто не відає причини,
що долі кращої нема.
Так само не по власній волі
лишають люди білий світ,
але своїй злиденній долі
плекають щедрий заповіт.
Усе близьке і неповторне
частіше видиме здаля.
І мелють, мелють часу жорна...
І поки крутиться земля,
немає ще куди спішити –
не доженеш пропащий час,
не надолужиш непрожите
і долі не перехитрити,
яка дається тільки раз.
Хоч можна певно наверстати
хоча б не зроблене торік,
якби свій час не марнувати
і кожну мить не забувати
авансом видане навік.
Очікуємо не реляцій,
а на митарства душ своїх,
коли спокутуємо гріх
у колесі реінкарнацій.
Яким ти був і станеш ким
одна зозуля правду знає,
або наврочить чи вгадає
усе, неві́доме сліпим,
що не повернеться ніколи,
змарноване у суєті,
і що наперекір біді
сміливі переходять поле,
а лише обрані тоді
завершать тріумфальне коло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520027
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.08.2014
автор: I.Teрен