Я говорив би з нею вічність й не забракло б слів,
І мріяв безкінечністю знімілих рим...
Завжди відвертим був й по-своєму простим,
Допоки сам би остаточно не знімів.
І писав би їй листи в свята та будні,
Поміж рядків малюючи її ім'я,
Думок чорнильних поки ще є течія
І вулиці всіх планет ще не безлюдні...
ДТХ
26.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519857
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2014
автор: Микита Баян