"...Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті".
Ліна Костенко
Годинник тікає, але диктат природи
В тім, що живі - як не тримаєм злоби,
Як, насолоджуючись, створюємо спогади,
Аби вони якось зігріли нас.
Єдине, непідсильне нам ,– це час.
Сьогодні кину все й піду у пляс -
Навчусь нарешті танцювати сальсу!
Поки іще горю, поки не згасла.
Поки іще пишу, віддам всі вірші!
Тому, хто став для мене найріднішим.
Тоді вони у мить стануть ціннішими,
Або нарешті матимуть ціну.
Відкрию серце! Є щось важливіше?
Хай ранять, хай! Я вірю іще більше!
Нехай бояться, стережуться інші,
А я, нарешті, викрила секрет:
Поки ми думаємо про найгірше,
Воно бере нас до своїх тенет.
І поки ми не вишколені вщент,
Годинник тікає.
Але диктат природи
В тім, що живі – як не тримаєм злоби,
Як насолоджуючись, створюємо спогади,
Аби вони якось зігріли нас…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519751
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2014
автор: Sandra CurlyWurly