вона завмерла по дорозі в осінь,
засмучено схилившись до землі,
й, здавалось, що гілля тихенько просить
краплину сонця... і слова прості -
клейкі сльозинки падали додолу,
і навіть вітер їх не розумів -
шмагаючи стан ніжний, пурпуровий,
здирав кору
і бив,
і шаленів...
прийшла зима, прикрила ніжно рани...
а, навесні, коли розтанув сніг,
вона воскресла, ввінчана бруньками,
гілля підняла, мов би у політ
збиралась... й усміхалась світу,
мов тільки що народжене дитя,
і вірила безмежно в своє літо,
нескорена, закохана в життя
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519623
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2014
автор: корозлик