«Я утверждаюсь!»

«Я  утверждаюсь!»  

Я  есть  народ,  чью  Правды  силу  
никем  вовек  не  победить.  
О  сколько  раз  меня  беда,  чума  косила!  -  
а  я  сильней  лишь  должен  быть!    

Чтоб  жить  –  не  надо  разрешенья.  
Чтоб  жить  -  все  цепи  разорву.  
В  самосознаньи  -    утверждаюсь,
Я  мыслю,  думаю…  живу!

Московия!  Меня  ты  пожирала,  
Ведя  на  эшафот  моих  детей,
и  как  железо,  хлеб  и  уголь  воровала  ...  
И  дух  твой  в  бешенстве  от  Родины  моей!

Ты  думала  –  тобою  умиляюсь?  -  
и,  подавившись,  падаю  в  траву  ...
В  самосознаньи  -    утверждаюсь,
Я  мыслю,  думаю…  живу!

Я  есть  народ,  чью  Правды  силу  
никем  вовек  не  победить.  
О  сколько  раз  меня  беда,  чума  косила!  -  
а  я  сильней  лишь  должен  быть!

Сыны  мои  в  бою  несокрушимы,
Я  буду  вас  на  подвиг  прославлять!
Отцов  спасайте,  матерям  дав  силу
С  победою  вернуться  к  нам  опять.

На  украинских  нивах,  на  московских,  
на  белорусских  -  я  прошу,  молю!  -  
уничтожайте  вы  врагов  бесовских,  
уничтожайте  за  страну  свою!  

Пускай  весь  в  ранах  –  смерти  не  боюсь  я,
Поля  пшеницей  вновь  я  расстелю!
В  самосознаньи  -    утверждаюсь,
Я  мыслю,  думаю…  живу!

Восстань!  Из  подвигов  и  жизнь  заколосится,  
И  мир  хорошим  будем  удивлять,
Земля!  Святые  рожь,  пшеница!
Чтоб  засевать  отпор  врагу  нам  надо  дать!

И  я  сияю,  крыльями  сверкая,  
своих  орлов  небесных  вновь  зову  ...
В  самосознаньи  -    утверждаюсь,
Я  мыслю,  думаю…  живу!  
 
Я  верю,  небо    будет  голубое,  
благосостояние  поднимется,  как  ртуть,  
и  предприятия  и  фирмы  мы  откроем  ...  
чтобы  величие  стране  своей  вернуть!

Я  в  жизни,  будто  тучка  растворяюсь.
И  о  красе  страны  своей  пою  …
В  самосознаньи  -    утверждаюсь,
Я  мыслю,  думаю…  живу!

Я  есть  народ,  чью  Правды  силу  
никем  вовек  не  победить.  
О  сколько  раз  меня  беда,  чума  косила!  -  
а  я  сильней  лишь  должен  быть!    

Дрожи  же,  нечесть  коммуно-фашистов,
Тебя  я  в  гроб  истории  вгоню…
В  самосознаньи  -    утверждаюсь,
Я  мыслю,  думаю…  живу!

24  августа  2014


Павло  Тычына  (Павло  Григорович  Тичина)  1891  —  1967)


Я  УТВЕРЖДАЮСЬ  

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила  
ніким  звойована  ще  не  була.  
Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!  —  
а  сила  знову  розцвіла.  

Щоб  жить  —  ні  в  кого  права  не  питаюсь.  
Щоб  жить  —  я  всі  кайдани  розірву.  
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь,  
бо  я  живу.  

Московіє!  Мене  ти  пожирала,  
як  вішала  моїх  дочок,  синів  
і  як  залізо,  хліб  та  вугіль  крала…  
О,  як  твій  дух  осатанів!  

Ти  думала  —  тобою  весь  з'їдаюсь?  —  
та,  подавившись,  падаєш  в  траву…  
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь,  
бо  я  живу.  

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила  
ніким  звойована  ще  не  була.  
Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!  —  
а  сила  знову  розцвіла.  

Сини  мої,  незламні  українці,  
я  буду  вас  за  подвиг  прославлять,—  
ідіть  батькам  на  допомогу  й  жінці,  
дітей  з  ярма  спішіте  визволять!  

На  українських  нивах,  на  московських,  
на  білоруських  —  я  прошу,  молю!  —  
вбивайте  ворогів,  злодюг  злодійських,  
вбивайте  без  жалю!  

Нехай  ще  в  ранах  я  —  я  не  стидаюсь,  
гляджу  їх,  мов  пшеницю  ярову.  
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь,  
бо  я  живу.  

Повстань!  І  з  ран  —  нове  життя  заколоситься,  
що  з  нього  світ  весь  буде  подивлять,  
яка  земля!  яке  зерно!  росиця!  —  
Ну  як  же  не  сіять?  Як  відсіч  ворогу  не  дать!  

І  я  сіяю,  крильми  розгортаюсь,  
своїх  орлів  скликаю,  кличу,  зву…  
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь,  
бо  я  живу.  

Ще  буде:  неба  чистої  блакиті,  
добробут  в  нас  підніметься,  як  ртуть,  
заблискотять  косарки  в  житі,  
заводи  загудуть…  

І  я  життям  багатим  розсвітаюсь,  
пущу  над  сонцем  хмарку,  як  брову…  
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь,  
бо  я  живу.  

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила  
ніким  звойована  ще  не  була.  
Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!  —  
а  сила  знову  розцвіла.  

Комунофашистська  гидь,  тремти!  Я  розвертаюсь!  
Тобі  ж  кладу  я  дошку  гробову.  
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь,  
бо  я  живу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519423
Рубрика: Гражданская лирика
дата надходження 25.08.2014
автор: Володимир Туленко