Коли смл вже нема і наснаги йти далі та далі,
І обідране серце до крові не сміє боліть,
Я прошу: хай усіх оминають печалі,
Ті, що, так вже буває, не можна ні з ким розділить.
Бо ніхто і не знає, що в вас на душі вогко й гірко,
Що на зболенім полі спокою вже не зростить,
Та тоді лише серце буває по-справжньому зірким,
Що навчилося в цьому житті і страждати, й любить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519291
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2014
автор: svitoch