Будь ласка, не одягайте мене в стереотипи,
це не за моєю модою.
Ви намагаєтесь зв'язати ними мою свободу,
немов мотузкою,
діаметром з гадюку, яка повзає між фальшивих друзів
у людей за очима, або за спинами.
Я осудження й пліток розірву на собі павутиння.
Часто почуття тікають за межу розуміння.
Ти тверезістю затягуєш їх назад, у рамки,
а потім тільки зранку здригаєшся від болю,
який навряд чи розчиниться в зеленому чаю кубиками цукру.
Я не пускаю до своєї кімнати совість,
або вона й сама не хоче заходити.
Їй легше зі зціпленими міцно кулаками
в кишенях виправдання знов і знов собі знаходити.
Краще брати її добротою за руку і повільно у свідомість заводити,
попри біль.
Слова, мов голки колються, у тіло впиваються.
Мені самотністю робити щеплення усе частіше й частіше доводиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519116
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2014
автор: Олександра Литвин