стає щораз все холодніше і
жорстокіше, щось ніби зтьмяніло в мені,
а щось натомість росте, ніби якісь бліді гриби, що
у потаємному тріумфі впертого проникнення
вкривають блідою ковдрою коріння у присмерку,
їхнє гарячкове зростання подібне чимось до лихоманки,
але нечутне, нечутне; дивна тривога, деяка
внутрішня непевність - складаю плани,
пускаю їх під укіс, опівночі напиваюсь і так
мені вдається тонути посміхаючись.
отже досить про сумне, відволічімося
і погляньмо сірими від сну очима як дощі
додають примарності нашому місту наприкінці літа
залишаючи на кожному листкові кришталевий знак -
але насправді мені байдуже. показуючи тобі щось,
залишаюся осторонь.
я назкрізь облудний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519063
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2014
автор: Saturnus