[i]Дивлюся в стелю, мов на небо,
Може птах там пролетить...
Дивлюся я й на тебе,
У очах сльоза бринить.
Тяжко інколи бува, та...
Та то ж нічого, все ж мина!
Колись не буде стелі,
А будуть лиш яснії зірки.
Не буде вже тих сліз криштальних,
Будуть лиш щасливі дні.
Господи молюсь до тебе:
Не залишай мене на глибині,
Випусти як птаха в небо!
Хочу рахувати я зірки,
Милуватися на місяць,
Проживати з розумом ті дні,
Що від народження дані мені!
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518723
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2014
автор: Марина Козир