Сплять змучені суднобудівні верфі:
Майстерні і доки – пошарпані, подерті.
Розкидані нутрощі старого корабля.
Його солоні сльози випила земля.
Не вийде він у море і не кине якір.
Не зустрінуть моряка дружина і матір.
Поламані щогли стогнуть від болю.
Останні зітхання та мрії про волю.
Склад з привидами морських судів.
Той своє відплавав, а той вже відгудів.
І пливуть у майбутнє нові кораблі.
І плачуть без сліз фантоми в імлі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518510
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.08.2014
автор: Олена Мальва