Ми-Українці всі,не малороси.
Для нас принизливе таке ім’я.
Палають у вогні свіжі покоси
І стогне-плаче зранена земля.
Її,рідненьку, рвуть на шмаття
Ті,хто давно цього хотів.
Хіба ж так чинять любі браття?
Там гинуть кращі із синів.
Невже забули притчу ви про батька,
Що закликав до єдності синів?
Що саме в єдності і братстві
Ми недосяжні будем для катів.
Безвинно гинуть матері і діти,
Навкруг руїни,смерть і чорний дим.
То ж скільки ви ще будете терпіти?
Пора вже гнати ворога самим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518416
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2014
автор: Galina Udovychenko