Пече так в душі в глибині,
Що хочеться зброю узяти
Й за всіх матерів і синів –
Стріляти, стріляти … стріляти!
У поле, у небо, у яр…
Звільнити від ворога землю.
І вигнати геть яничар…
Й нарешті, уже …«відокремлю».
О, Боже мій милий, чи ж я
Зумію, так просто, стріляти?!
У кожного ж людське ім*я
Й дорога до рідної хати…
Не чують же слів і благань,
Здавалось, були ще народом…
Не буде ж вам більш виправдань,
Червивим лишилися родом.
Спиніться, бо вже й небеса
Розколюють сльози молитви!
І зорі впадуть…не роса…
І кара зійде за всі битви.
У руки беру автомат ,
Прощення Господнє благаю.
Й за всіх, за усе, супостат!
Стріляю, стріляю… стріляю!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518302
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 19.08.2014
автор: Тетяна Луківська