Хай не склалось життя особисте,
Хай лютує у ньому Недоля…
Аби Небо нам сяяло чисте,
Аби мир був та вольная Воля.
Тяжко серцю, як довго не бачу
Милі очі, вуста не цілую…
Та за кожного вбитого плачу,
Над пораненим кожним сумую.
Не зрівняється біль від розриву
Ніжних уз, що коханих єднають,
З болем матері, з болем дружини,
З болем сина, що рідних втрачають!..
Не зрівняти інтимної втрати
З тим, що люди у війнах втрачають:
Вже немає ні міста, ні хати,
Смолоскипами житло палає,
Люті вибухи мін та снарядів
У підвали й льохи заганяють…
І куди рятуватись від гадів,
Люд, нещасний! – вже просто не знає!..
Хай в цей ранок Її не зустріну,
Бо чиїсь почуття охололи…
Та до долі своєї країни
Буть байдужим не зможу ніколи!
А тому глухе Небо благаю:
Забирай навіть те, що лишилось,
Тільки дай Миру рідному краю,
Не штовхай Україну в могилу!!!
Я вже якось життя це домучу,
Доісную у просторі й часі,
Тільки б вранці новину почути:
«Вже немає війни на Донбасі!»
18.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518197
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.08.2014
автор: dovgiy