Акапелло Ліна Ланська
Уже нема ні сил, ані підстав…
Той неосяжний шостий океан
Твої слова,
далекі та жадані
Десь загубив…
Чи нотами,
чи вітром, раптом, став,
Звільнившись від душевних ран
Минулого, зрадливого кохання.
І ледь не вбив
Оті слова…
що в павутинні хмар,
Молитвою до неба,
не спини…
Солоний у долоні падав дощ,
Чи то сльоза?
З ікони може,
мірра на вівтар?
Кривавим передвісником війни,
Розбуджена сумним стогоном площ,
Суне гроза.
Закінчилось терпіння ,
тільки гнів,
На друзки розбиваючи кришталь,
Що був, насправді, лиш
дешевим склом –
Не роздививсь…
Грайливі спалахи рожевих снів,
У сірий втілившись шпиталь,
Укрили мороком
і пекельним злом…
Перехрестись,
Прокинувшись, в безодню
не впади,
Страждання до натхнення
поверни.
І полум"я гірких душевних мук
Натомлено,
В мелодії відтворить всі лади.
Чолом я, знаю,
не розбить стіни,
Зруйнує лиш
високий чистий звук,
Оновлений…
31.07.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2014
автор: Лина Лу