Пишу в скрутну для країни годину,
В прямому сенсі слова цього.
Серце пече, душа плаче,
Майбутнє тривожить мене:
«Що буде далі?..» -
З надією в щастя питаю себе.
Я визнаю свою нікчемну діяльність,
бо не вдається змінити ніщо!
Я терпіти не можу, я плачу
Та пожаліти не прийде ніхто…
Так багато холодних кругом егоїстів,
Їх непокоїть лиш власне проблемне буття,
Тільки швидше хапнути побільше хотять!
Та не буде більше злагоди і миру,
Це кінець, героїв щезне слава,
Що мріяли і творили благодать,
Що до гуманізму закликали…
Зникне все, бо ми забули,
Що ми є люди, нам дарована душа,
Що творити – це полум’яна удача,
А бездіяльність і руйнація – погибель наша.
Та все ж існує шанс у мене і тебе
Пишатися своїм буттям:
Лишень треба мудрого слова почути
І не покладаючи рук і очей не стуливши
Заради вічного діла неспинно творити!
Щоб жити у радості, горя не знати
Треба самому іскренним стати,
Діл і думок один напрямок мати,
Любити ближніх як себе самого!..
18.02.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518136
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 18.08.2014
автор: Аліан Званич