І розбиті чаші срібного вже неба
Доливали днів густої ще журби.
Манекени часу схожі не на себе,
Впавши в морок паперової юрби.
Зліплені із сонця золотаві блюдця
Відбивали світло в душ німі печери.
Як із-під землі води фонтани б'ються,
Так і з неба вниз летять стрімкі химери...
Мчали ген долинами та водами,
Вмить долали у повітрі кілометри,
Між будинків, лавами та сходами,
Змушуючи вулиці вдягати светри...
18.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517966
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.08.2014
автор: Микита Баян