Ти ніжно так торкнулася душі,
загравши струнами хмільної ночі.
Я все писав тобі листи-вірші,
а ти щораз читала їх охоче.
І пила чорні рими з теплим чаєм,
і додавала у гарячу каву...
Гуляла лісом й срібно-тихим гаєм,
коли рядки мої були ласкаві...
Любила місяць слухати без меж
й купатись у солодких хвилях сонця.
Я синім небом щемно марив теж,
ця зірка стала мОїм охоронцем.
І світлий янгол моря сяяв раєм.
А очі кольору мого натхнення
вмить рятували, як тепла немає,
фарбуючи у щастя сіродення.
Ця пташка прилетіла із едему,
сидить теплом казковим у мені.
І я писатиму їй ще поеми,
допоки ті не линуть у пісні.
ДТХ
17.08.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517931
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2014
автор: Микита Баян