Людські слова і клятви - опустіли,
Як той непотріб, ринули в пітьму.
І я запитую людей: "Чому?".
Всі ж, ніби, жити праведно, воліли.
Завжди кричали про якусь мораль,
І змушували всіх її триматись.
А, як самі гріху змогли віддатись,
То лицемірно шепотіли: "Жаль...".
Людей помилки, більше не навчають,
Їх душу не гризе, палка вина.
Вони вже звикли, що мораль одна -
За всі гріхи їх завжди пробачають.
І гордість, вже вважається за лихо.
Надмірна- так. А в міру ж, саме те!
Без неї ми поводим себе тихо,
Немов забувши: принципи- святе!
Ми плутаємо слабкість і бажання,
Й не боримось за волю і права.
Зацикленні на почуттях й коханні,
Немов би, то релігія нова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517867
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2014
автор: Favord