У павутинні світових недуг,
Моя недуга, певно, найстрашніша.
Вона з'їда мене, паралізує дух
І кров стає від неї холодніша.
Як боляче у вирі протиріч,
Коли думки стають, мов роздоріжжя,
Стояти з самотою пліч-о-пліч
Бiля вершин нескорених підніжжя.
Я лабіринт в свідомості сама
Так довго і невтомно будувала.
Отямилась, а виходу нема.
Чи ж не назавжди в ньому заблукала?..
Ілюзії - підступні міражі.
В пустелі мого серця це не рідкість.
За порятунок спраглої душі
Віддячити не може, навіть, вічність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517820
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2014
автор: Irida