На чарку кави музи більш не прийдуть:
Швиденько за валізи, й як найдаль.
В собі шукать причину - то не вихід.
Присядь, куштуй: цукерки та мигдаль.
Я з музами давно вже рву стосунки,
Ці пані хитрі й часом так чужі...
Вони чекають часу й розрахунку.
І лиш тоді приходять. Уві сні.
Ненавиджу творити без натхнення!
А музи десь за рогом, не дійшли...
Спинились і гомонять. Рівнодення.
Бодай би їх ніколи не знайти!
Та ні. Чекають, дивляться у спину:
Коли ж захочеться цей світ мені лишить.
Тоді, немов куштуючи провину,
Шепочуть легко: "Ну чого ж, пиши!"
На чарку кави музи більш не прийдуть.
Не вип’ю з ними, із тобою і одна...
У тім, що не пишу, - сама лиш винна:
В людей пірнула. А вони - без дна (16.08.2014)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517717
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2014
автор: Олена Вєчканова