***
А потім ти сказав прості слова,
прості слова, як Сонце, Місяць, Небо...
Душа завмерла, ніби перед злетом, -
так завмира сполохана сова.
Для двох не розминутись на Землі:
несуть планету три кити - три слова.
О, знав би ти, мов для болиголова,
слова твої присвятою мені!
Стояли ми. Мовчалося, а ти...
Ну, нащо обпалив, злякав, як Всесвіт?!
Очима ти чекав, душею пестив ,
та я не маю що відповісти.
Ілюзії в неспівпаданні доль,
і відчуття провини, що колись я
надію подала, і ця колиска
ще довго не відпустить, наче роль.
червень 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2014
автор: Надія Позняк