…

Зима  заглядає  у  душу  вибляклими  очима,  
коли  тебе  крають,
Так,  що  аж  літо  виболюється  
до  самого  свого  зохлялого  дна.
В  тобі  ще  стугонить  і  пам'ять,  
і  туга  як  віддих,  
і  снігом  побілена  лють.
Сподіватись  дарма,
От,  лише,  десь  на  самому  дні  оживає  надія,
Що  повернуть  тобі  
усі  спогади  щастя  й  добра,
І  міцного  плеча,  і  очей,
і  волі  натомлений  усміх.
Не  буде  ні  плачу,  ні  страху  -  
нам  повіку  в  жалобі  серця,
і  туга  не  зрима  у  душах,  що  наче  одна.
Добі  цій  судилося  долею  –  по  нас  текти  пам’яттю,
А  нам  –  себе  виміряти  совістю.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516947
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.08.2014
автор: Бука