Я померла тоді. Не дивуйся,
Зараз ходять ще й більш не живі,
Топчуть землю. Від них ти рятуйся,
В них немає ні крихти душі.
В них немає ні думки, ні волі,
Тільки серце ще ритм відбива.
Моє, знаєш, теж билось поволі,
Ледве-ледве я була жива.
Я померла тоді. Поховала
Всю себе на мільйонах доріг.
Я від всіх (чи від себе) тікала.
Хтось ловити старався. Не зміг.
Я себе серед них загубила.
Сліпнуть очі, стихають слова.
Я у Долі притулку просила,
А вона мене в терни вела.
05.08.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516347
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2014
автор: Альбіна Кузів