Пустило сонце сітки золотаві
У тихі води тих замріяних озер,
Там мить заплуталась у часу лаві,
Там час закоханий в сіяння перл.
Там хвилі заспокоювали серце,
Там вітер прохолоду дарував,
Та світ зникав, зникало все це,
Коли мене ти міцно обіймав.
Твій спраглий, ніжний, довгий поцілунок
І вихор ніс туди землі де край.
Як наш дощем змиватиме малюнок,
Прошу, руки моєї ти не відпускай!
(8.06.2010)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2014
автор: Олександра Кійко