Я так давно не бачила зірок!

Я  так  давно  не  бачила  зірок!  
Вони  приречені  на  нас  дивитись  з  неба.  
Кокетливо  моргають  між  гілок  
Й  нічого  іншого,  здається,  вже  нетреба  

У  просторі  розгублена,  милуюсь,  
Як  дощ  краплинами  руйнує  спокій  плеса  
Промокла  трохи,  але  не  хвилююсь  -  
Я  почуваюсь  якось  майже  безтілесно…  

Я  зазвичай  гучна  і  балакуча  
Притихла  й  слухаю,  як  гомонять  дерева.  
Їм  вторить  вітер  і  трава  пахуча…  
Я  слухаю.  Їх  бесіда  іде  крізь  мене…  

Ніч.  Залишили  вудилища  в  спокої.  
У  самоті  цінуєм  затишок  природи…  
Ліс.  Озеро.І  нас,  рибалок,  двоє…  
Нам  добре  так!  Ми,  певно,  з  дикої  породи.  

Вогонь  готує  нам  смачну  вечерю.  
Вогонь  вже  сушить  наші  мокрі,  теплі  речі.  
І  спогад  про  цивілізовану  оселю  –  
Такий  пустий,  смішний  і  дуже  недоречний.  
 
День  був  важким,  насиченим,  бурхливим  –  
По  тілу  розтікається  блаженна  втома.  
В  таких  місцях  час  плине  хаотично…  
Незчулися  як  сплив  –  і  вже  пора  додому.  

 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516016
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 07.08.2014
автор: Inness911