Намагаюсь не впасти,
Намагаюсь триматись.
Розкладені пастки,
Чи попадусь повністю весь,
Чи буде вільний розум.
Важко не розпастись на складові,
Коли на кінцеву прибув,
Коли ховаєшся в своєму підвалі.
Втрачене розуміння,
Не знайти компромісу.
Без кохання,
Без дрімучого лісу,
В який втекти можна
Від людей щасливих,
Від, для мого серця, кровавого жорна.
А чим же я гірший,
Чому не закохаюсь в очі зелені,
Чому когось не закохаю в свій карий.
Та бо не йдуть з моїх очей щасливі промені
І дивитись ніхто не хоче в них,
І ніхто й мені не треба.
Не треба відносин ні злих, ні добрих,
Не треба мені ніяка мила й люба.
Сам по собі жив і проживу,
Жив так і не маю навиків флірту,
Жив так і не ловив наживу.
Мої наміри не витримують легенького вітру.
Зникає бажання мати стосунки,
Зникає рік за роком і шанс з горизонту.
Найбільше лякають поцілунки,
Розвіялась впевненість, вдаюся до понту.
Слово перше, слово друге,
Слова компліментів і власних історій,
Витратив всі слова, про важливе і не дуже.
Час переходити б до дій,
Час переходити б до суті.
Та на цьому кінець моєму геройству.
Ось в такій вмираю муці,
Ось такий серед невдах маестро.
23.04.2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515063
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2014
автор: Dingo Барський