Я знаю – якщо вона раптом проснеться,
душа моя, в мандрах змарніла, безлика,
то час для великого смутку почнеться
за радістю тою, що вмерла навіки.
Я знаю, що жах передсмертний повстане
в очах її, гірко вона заридає –
криниця криштальна забруднена стане,
в руїнах чертог свій вона відшукає.
І квіти зів’ялі покриються прахом,
на місці троянд бур’яни забуяють.
Даремно тоді сльози литиме з жахом –
лиш тьма і безмовність її привітають.
Я знаю, тому й проживаю самотній,
що страх мій від шуму до спокою рветься,
тож душу гойдаю в солодкій дрімоті –
нехай же ніколи вона не проснеться!
Димчо Дебелянов
Аз знам, че когато се нявга пробуди
Аз знам, че когато се нявга пробуди
душата ми, пътница морна заспала,
часът на великата горест ще бъде
по радост завинаги вече умряла.
Аз знам, че в очите й ужас предсмъртен
ще пламне и горко тогаз ще трепери -
ще види кристалния извор размътен,
в руини чертога свой тя ще намери.
Цветята увехнали прах ще покрива
и бурен навред вместо рози ще никне.
Напразно тогава сълзи ще пролива -
безмълвие, мрак ще се неи откликне.
Аз знам и самин във самотност живея,
че страх от шума в тишината ме куди -
душата си в сладостна дрямка люлея;
дано се тя никога веч не пробуди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514478
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 30.07.2014
автор: Валерій Яковчук