Іду селом. Дивлюся, як тополі
Мене вітають шелестом здаля,
Як веселково-гарно квітне поле
І як під сонцем гріється земля.
Тут все навколо рідне й особливе:
Гаї, луги, дерева й шепіт трав…
Моє село! Яке ж ти є красиве!
Ніхто тебе, як я, так не кохав!
В траві пахучій – втоптана стежина,
Де бігали мої маленькі ноженята…
Ось квітне сад, красується хатина,
Де в світ благословили мама й тато.
В зеленім лузі – річечка Ворона,
Яка тече через усе село.
Ось опустила вже калина грона,
А там біжить цілюще джерело.
Усе тут рідне: квіточка, стеблина,
Садок вишневий і верба крислата,
І ліс, і поле, колос і билина,
Пишаюсь вами, бережу вас свято!
Нема краси такої в цілім світі.
Куди не глянь – ніколи не знайдеш!
Ви, Підпечери, пишні й розмаїті,
Горджуся вами і люблю без меж!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514293
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2014
автор: Кава з молоком