Дарувала доця мамі
Вишиванку
І вмовляла одягти або відразу,
Або завтра ж зранку:
– Який узор!
Все аж горить і сяє!
Це зараз модно,
Та не кожна має!
Матуся пакет розгортає,
Піднімає очі:
– Та куди ж одягну?
Тут таке не носять!
– Зате в модному журналі
На кожній сторінці!
Треба людям нагадати,
Що ми – українці!
Наділа мати вишиванку,
В тон – довгу спідницю,
Широкий пояс цяткований,
Червоне намисто.
Перед дзеркалом сріблясту
Косу звично вклала...
У дворі дівча сусідське,
Як вкопане стало:
– Ой, вы такая красивая!
Жінка засміялась:
– Слава Україні! –
З вуст її зірвалось,
І дивнеє щось із самою сталось.
Бо пішла між люди гордо,
Вільно, без боязні.
Хоч підмічала погляди
Не тільки приязні.
А от купа молодиків
Вигулькує з тіні.
Один глянув, аж сторопів,
А тоді:
– Слава Україні!
І вся група повернулась,
Довкруг неї стала.
Врізнобій той клич гукнули.
А вона, як і належить:
– І героям слава!
[i]26.07.14 Дніпропетровськ[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513880
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.07.2014
автор: Людмила Пурик (Крисань)