Я знать напевне вже хочу
якого кольору радість,
якого кольору щастя,
якого кольору біль?
І губи вперто шепочуть:
-Чи правда, що чорна заздрість?
І як змалювать нещастя
і як душі заметіль?
Чудне розмаїття фарби,
чудне розмаїття долі.
Людських відчуттів доволі,
і всіх їх не описать.
Ось тут - здивування, радість,
багатство душі - на волі.
А там - щось заснула совість,
словами не передать.
І знову я придивляюсь,
бо хочу всіх зрозуміти.
Щоб вірно мазки покласти,
дивлюся в СВОЄ вікно.
Малюю весь час . Стараюсь...
Бо мало цього - хотіти.
Бо мало ще - рук прикласти,
щоб ожило полотно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513795
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.07.2014
автор: Валентина Лысич