Мабуть, небо уже переповнене зорями,
А вокзали втомились чекати на потяги.
Вже набридло думкам почуватися хворими,
Особливо, як поруч лише люди-протяги.
Застудити свідомість з такими ще легше,
Аніж горло, легені чи навіть кістки.
Опускатись на дно, безсумнівно, невперше,
Розтрощивши довіру в найменші друзки.
Тамувати фонтанами спрагу до щирості
Чи ховатись від протягів під парасолями,
Головне - цінуй тих, хто рятує від сірості,
Адже небо для тебе наповнене зорями.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513779
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.07.2014
автор: Люба Василик