Сидиш ти на лавці. Сонце, вітер
і старість твоя не лікує минуле
навколо із радістю бігають діти
але в душе все розтале й забуте.
Ніхто не згадає тебе в цім житті
нікому не буде до тебе діла
та тільки проекти в твоїй голові
і запахи чути, що маки зацвіли
Люди у собі тримають весь гнів
ще й не дають одне одному сили
так відчувається горе та біль
а хочеться вільно розправити крила
Жаль не збагнемо ми кожного з нас
і не відчуємо наші страждання
та будем надіятись ми і не раз
Просто ми скажемо слово Кохання
24,07,2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513537
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2014
автор: Arthur Savchuk