Коли сутінки сірим туманом на землю лягають,
І на троні небеснім з'являється місяць-король...
Й милі дами, зірниці, коштовними перлами сяють,
і влаштовують бали на темних верхівках тополь
Покидає свій замок вампір в чоловічій подобі,
Одягнувшись у мантію шарму, харизми, краси,
Мов алмаз пурпуровий, в своїй неповторній оздобі,
Наче дивне творіння, омите в краплинах роси...
Під покровом вечірнього міста , вдихаючи спокій,
Він крокує асфальтом, шукаючи здобич невинну.
Як в пантери, - беззвучні, граційні і впевнені кроки...
Він іде... відчуваючи спрагу прадавню нестримну.
Серед сотні звичайних шукає дочку Афродіти
Замасковану лаву під виглядом річки простої.
В ніжнім погляді дами палають бажання софіти,
А із мрій потаємних давно вже міцніють настої.
Трішки злякані очі... тремтіння тендітного тіла...
І, прихований одягом, шкіри блідий оксамит.
І оманливим льодом вампіра лишень розігріла...
Одним поглядом свОїм мисливець пробив її щит.
І заплуталась мила в тенетах нектАрових слів,
Не побачила демонських крил за спиною мужчини.
І грайливо, в обійми, хижак свою здобич обплів.
З поцілунків вели в його замок таємний стежини.
Тільки зорі дивились на їх дивовижний тандем,
Де вампір випивав усю ніжність із дами до дна.
А, взамін, на руках відносив її просто в Едем...
Що залишиться там сподівалась наївно вона.
Але ранок раптово спалив сподівання мости...
Вполював свою здобич мисливець, отримав трофей.
Замість кави у ліжко сказав, їй потрібно іти...
Не світилось тепло в глибині його гарних очей.
І, по правилах гри, прийшов час для його відпочинку.
Його справжні кохані - самотність, свобода й життя.
І немає, насправді, причин у холодному вчинку...
Просто він є вампір... і заснули в душі почуття.
24.07.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513357
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2014
автор: Богданочка