Про любов писати - геть не до снаѓи,
і питать про неї у цвіту ромашки,
як тол́очуть квіти кляті вороги,
а коханих наших - шматують розтяжки.
У житті, так кажуть, кожному - свій вік,
і не має сенсу - питатись в зозулі,
а міг би стати батьком кожен чоловік,
та, нар́азі, стали на зав́аді кулі.
І вкриває землю кров'ю маків цвіт,
вітерець пол́оха душі, що не встигли
до кінця пізнати й полюбити світ,
на тілах полеглих ромашки застигли...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513129
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 23.07.2014
автор: tatapoli