Дощ лопотить,
Грається зеленню сад,
А ти вимкнеш світло,
- немов то останній ряд
- поцілуємось…
Гепнувся грім із хмарини
Навзнак упав на дах
І скотився яблуком у ринву – «Ба-ба-аххх!»
Смикнувся вогняний ворс
На кумедній вівці-хмарині
І струснув на садок по сріблястій краплині,
Немов дар...
Та й присів.
Принишк, мов шкодливий кіт.
Халабуда з мого волосся,
Немов та завіса пада,
Відкину одною рукою,
а другою за світ хапаюсь,
неба сьомого не втримаюсь, -
десь ще повинна бути вись,
туди піднімаюсь…
Небо яблуками розгикалось, -
Згадує, мабуть, хтось.
З вітром фіранка злигалась тихцем
І закашлялась свічка – протяг…
Потяг посунув хмари…
Пес задивився у ліс…
Тихо…
Благо…
Дзи- зь!
От комаряча матір,
Ґедзь мій спокій угриз!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512733
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.07.2014
автор: gala.vita