Ми з тобою ішли по дорозі страждання,
Темрявою шляхів, порожнечею слів.
І платили сповна ми за ті злодіяння,
Що крізь сльози криваві ти здійснити хотів.
Ті нестримні колючі буденні вітри
Все терзали тіла, зупиняючи рух.
І каміння тривоги грохотали з гори,
Розбивали надії і ламали нам дух.
Водоспади печалі омивали наш страх,
І турботи проміння світило у очі.
У будинку надії протікав злісно дах,
Навіть в снах лиш кошмари вирували щоночі.
Кілька років тому другом ти моїм став.
Цей незламний зв'язок був закріплений часом.
Хоч який би ти сам гріх на себе не взяв.
Ми за нього розплату зустрінемо разом.
Пил здіймався довкола, тіні всі поховались.
Били блискавки чорні в океан без води.
Край дороги дерева втомлено колихались,
Громіздкі та іржаві мчали вдаль поїзди.
Наш закінчився шлях, це не перший був раз.
Ми напам'ять завчили той життєвий урок.
Ти, як прийдеш додому, будеш слухати джаз.
Як прийду я додому - буду слухати рок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512531
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.07.2014
автор: Stranger knight