Моя подруго, електронна,
Ми знов з тобою тільки вдвох.
Погоджуєшся, безборонно
Вислухувати кожен «ох».
А я і радий! Ти єдина,
Кому я вірю, як собі.
Так! Ти – комп’ютер. Ти – машина.
Та тільки лиш одній тобі,
Відкрию рани свого серця,
Повірю всі свої жалі…
Ти примхи мої приймеш, стерпиш
І не розсієш по землі,
Немов сміття. А добрі люди
Так люблять з когось глузувать,
Аби попався їм у зуби.
Чого ж тоді і дивувать?
Та все ж, - нехай собі сміються!
А ми з тобою заодно:
Працюєш ти, як сльози ллються,
Чи щастя сяє у вікно.
Працюєш ти разом зі мною.
Ти – як продовження душі.
Чи розважаєш мене грою,
Чи разом пишемо вірші,
Чи плачемо вночі над ними,
А вдень, читаючи, - рвемо!
В потрібну мить немає рими,
А трохи далі – ми спимо.
Отак злітають наші днини,
Складаючись в терпкі літа.
А по – над нами, по – над ними,
Любові зірка золота
Невтомно, по – при горе, - сяє!
На всю життєву синяву!
Тобі одній я довіряю
Все, чим втішаюсь та живу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512117
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2014
автор: dovgiy