Не рви волосся на собі,
Бо не вернуть назад кохання…
Так вже написано судьбі,
Таке сказала зірка рання.
Я ж тобі вишила рушник,
Коли зустрілися уперше,
Я, як запалений сірник,
Згоріла часом нових звершень.
Тоді удвох, лиш ти і я,
І зорі в небі не згасали…
На двох була одна земля
І солов’ї не замовкали.
А потім сталося – оте…
Ми обнялися на прощання,
На все життя, оте - святе,
Сягнуло смутком у кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512091
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2014
автор: Віталій Назарук