Пливе човном моя надія
Я - не актриса, не поет.
І не співаю, не танцюю,
Не маю щастя я кларнет.
Я не поет, хоч пишу вірші,
Часу півроку й не пройшло.
Поет - людина покоління,
А не зернятко, що зійшло.
Надія є, душа все дише,
Натхнення повні груди є.
Що після себе я залишу?
Сто віршів, фото й монпансьє?
"Вітрила щастя" - лиш слова,
Чого не вистачає?
Що в цьому світі значу я?
Як щастя я не маю.
А човен мій пливе, пливе
Так дивно і спокійно.
Надія в ньому ще живе,
На щастя задовільне.
Шукаю шлях, у мріях я.
Буденне все несправжнє.
Ми живемо один лиш раз,
Життя малометражнє.
Рукопис мій пливе з човном,
На нього вся надія.
Почуй слова, а їх паром,
Це дивна щастя мрія.
Так тихо.Ніч. І де ж ти є?
І човника не видно.
Тікає тиша. Дощик ллє.
Хвилює море плідно.
Мій човен ще не потонув,
В душі з думками лине.
Мені надію повернув,
В мені він не загине.
На щастя ще надія є.
Ще маю безліч часу.
Рукопис плідний не втонув,
Думок хоч має массу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511942
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.07.2014
автор: Ashley Taylor