Часом хочу на безлюдний острів,
Загубитися поміж пісками,
Захопити в полон оком простір,
І літати у небі думками.
Не чекати на взавтра прогнозів,
Про вчорашнє забути тривожне,
Від медійних позбутись гіпнозів...
Та від себе сховатись не можна.
Чи на острові, чи в магазині
Я думки із собою тримаю:
Скільки ж треба в житті цім людині?
Завжди їй чОгось не вистачає.
То землі, то на ній панування,
То грошей, то із перлів намиста.
Всі бажання земні – то страждання,-
В цьому праві, напевно, буддисти.
Ці бажання породжують заздрість,
Та пускає в думки метастази:
Зникнуть чуйність, за ближнього радість,
А поселять гординю й образи.
Перероджена заздрість-пухлина
Опановує розум і дії –
Одержимою стане людина,
Одержимі хворобою мрії.
Усе більшого й більшого хоче,
Бо до влади жага ненаситна,
А бажання уяву лоскоче –
Ось й трагедія кровопролитна.
Якщо в мозку жадоби пухлина,
Якщо в серці немає любові,
То не бачить жахіття людина
У пролитій невинного крові.
Часом хочу на безлюдний острів,
Де нема беззаконня людського,
Та всепрагнучого ока постріл
Добереться із часом й до нього...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511066
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2014
автор: Серафима Пант