Ой щебече соловейко,
Пісеньку заводить,
Прислухаюся тихенько,
Але не виходить.
Грає сонечко по струнах,
Душу звеселяє,
Та в моїй глибокі думи,
І кобзар співає
Про роз'ядрену Вкраїну,
Треноси складає,
Відчуваює він провину,
Сина вже немає.
Сина мила врятувала,
Рани обв'язавши,
І раптово покохала,
Так і не сказавши.
Кличе армія до бою
Ворога прогнати,
Кобзаревий син взяв зброю,
Гайда воювати.
Через тиждень в перестрілці,
Куля зачепила,
Як роса згасав на квітці,
Воля в серці жила.
І ота, що на Майдані,
Тіло оживляла,
Під Донецьком у лікарні
Знову рятувала.
І під серденьком дитина,
Батька мов відчула,
Ну а мати одержима,
З чоловіком була.
Скільки б, бідна, не благала,
Скільки б не старалась,
Душа милого згасала,
Тихо забиралась.
Марення стиснули розум,
Відчував провину,
"Прийми мила жовту розу,
Вибач, що загинув..."
Бандурист над сином сумно,
"Чорна земля..." грає,
Йде цей сум удаль відлунням,
Серце роздирає...
23.6.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510894
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 12.07.2014
автор: Назарій Андрійчук