Сусіде мій, з ментальністю орди,
Пощо стовбичиш край мого городу?
Чи не твої то берцеві сліди
Сплюндровують легкі врунисті сходи?
Чого шукаєш скраю, на межі,
Що загубив ти серед териконів?
Були ми здавна наче б не чужі,
Трималися однакових законів.
А нині ти зневажив той закон,
Підступно вкравши шмат землі в сусіда,
Бо, бачте, там глаголять "языком",
А "мови" не лишилося і сліду.
Оружна сила тільки тих вража,
Хто з переляку пада на коліна.
У нас же страху болісна межа
Ще взимку, на Майданах, відболіла!
Затям собі, що "метод батога"
Давно на наших теренах не діє.
І "пряник" твій не дуже помага,
Зате вбиває віру і надію.
Лукавцю підлий, сонце всім - одне.
І ти мені те сонце не заступиш.
А словоблуддя згине і мине,
Бо честь продавши - іншої не купиш.
Ти не взірець для мене, так і знай,
Бо я дороги власної шукаю.
Іди собі у свій азійський рай.
Добром прошу і Богом закликаю!
Навіщо ж ти, мій братику лихий
Отак підленько, нищечком свинячиш?
Весь світ довкола зрячий, не глухий.
Все чує й бачить. Коли ж ти побачиш?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510841
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.07.2014
автор: Дощ