Колись , як тільки прокидалось сонце
Ходили ми по росах трав
І небо лагідно всміхалось
У ритми наших благих справ
І хоч світанки неминучі
Ми інші стали серед трав
Собі створили дивні кручі
Ще й гніву , й ненависті став
Не перейти , ні переправитись човнами
Бо заблука в невіданні густому
І сірі тіні , що блукають по між нами
У тричі множать втому
Забуті від серця до серця стежки
На сонце єдина надія
Дарує чарівні і світлі думки
А горе до краплі розвіє
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510747
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.07.2014
автор: Андре Ільєн*