Віршовані колиски щастя
окутають хоча б на мить,
хоч знаю я що це лиш пастка,
бо час там трепетно летить.
І серця радості немає і кінця,
дурманить та краса всю душу,
і розум все черпає забуття,
як хвилі омивають сушу.
Із виднокраю тихо споглядав,
усе тебе шукав я безупину.
Даремність пошуків.Усе забрав
й змінив палітру барв у чорну й білу.
Я зруйнував усі ті мрійні коливання
і розіб'ю ущент весь смуток на землі,
аби лишень під час твого мовчання
не смів украсти посмішку із уст твоїх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510214
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.07.2014
автор: Голубець Павло