«Полум’ярем горю між вас храмовики
Пророкуватимем разом як хоч магістре…»
(Гійом Аполлінер)
Я теж язики полум’я
Здіймав як вітрила
Над кораблем своєї душі
(З тобою, старий магістре!)
Я теж знемагав від спраги
В камінній землі прочан,
Серед піску, що тікає з рук
(Як час). Я теж
Був серед монахів, що замість хреста
Прикладали до вуст руків’я меча
І слухали шум хвиль Кіприди
Зрікаючись радощів буденності,
Шукаючі обрій і слід корабля на воді.
Я теж снив Безансоном –
Уривками спогадів, перерваних
Дзвоном щитів залізних блукальців.
І на площі в Парижі
Посилав крізь дим прокляття
Сребролюбим мантійоносцям
І здіймався з гарячим повітрям
У височінь Ніщо.
Я теж вогняне вітрило
Порівнював з тим –
Конопляним, шматованим вітром,
Що несло нас – позначених знаками
До Землі Святої.
Але розчинившись в небі,
Ставши жменею попелу,
Збирав потім мозолястими руками
З вільними каменярами
Важкі сірі брили
Для злету у височінь
Ґотичної вежі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510185
Рубрика: Верлібр
дата надходження 09.07.2014
автор: Шон Маклех