Цвіли каштани, наче воля,
А про каштани ти не знав...
Ти був тоді співзвучний долі,
Коли мене ти рятував.
А я пручалась, намагалась
Від долі-матінки втікти.
Неначе я не настраждалась,
Не наковталась самоти.
Пробач мені за незворушність,
За бій, що я тобі дала.
І як вона, твоя рішучість,
Усе ж мене перемогла?
Каштани – свідки цього бою,
Моєї правди, що здолав.
І я б усе назвала грою,
Якби мене ти не кохав.
2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510038
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2014
автор: Анна Войтюк