У лісі, де шепочуться берези,
Де так цілюще пахнуть трави,
Пташки горланять соль-дієзи,
Там моя стежка-переправа.
Через стрімкі, земні потоки,
На берег мрій, бажань, казок.
Що зберегла дитинства кроки,
Між було і буде зв`язок.
Безкрайня, неосяжна стежка
У парі з долею біжить.
Немов на рушнику мережка,
Рясними квітами лежить.
Коли тісна, коли розлога,
То вниз, а то бере вершини.
Чи круто зверне, ну а то полога.
Плете віночки й павутини.
Бодай пройти, бодай дістати сили,
Здолати невідомий шлях.
Любов нести, та щоб любили.
І нумо в небо, наче птах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510025
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.07.2014
автор: Козаковцева Вікторія Володимирівна