Було нам добре у раю,
Давно про це ти знаєш,
Я ніс тобі любов свою,
А ти несла навзаєм.
Блукали ми серед краси,
Яку нам Бог створив,
І я тобою тільки снив,
Коханням сильним жив.
Бо ти несла палке тепло,
І повний віз добра,
Так у житті цьому дано,
Що ти з мого ребра.
Ми були чисті, мов святі,
Й про зло навіть не знали,
Аж поки на твоїй путі
Злі сили не повстали.
Змій вився гордо на гіллі,
То сатана, а ти не знала,
Подав він яблуко тобі,
Й його ти скуштувала.
А Бог же нас попереджав:
Із дерева пізнання
Добра і зла, не куштувать
Плоди. Змій мав старання
Наговорити бог зна що
Тобі, дурна ти жінко,
Хотіла стати наче Бог,
Гріхом опали вчинки.
Мені те яблуко дала,
Я їв із не хотінням.
Чому ж тоді подія ця
Моє гріхопадіння?
Мало у тім вини моєї,
Та я у своїм вчинку каюсь,
І днини вже нема тієї
Святої. Нас вигнали з раю.
Тепер нам тяжко жити в світі,
Трудитись важко на землі,
Тепер й так буде нашим дітям,
І в цьому винні тільки ми.
Але гріх наш, і ми повинні
Відповідальнішими бути,
Нема любові, каюсь нині,
До раю ж більше не вернутись.
14. 04. 2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509362
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2014
автор: Віктор Остроух