Твоя стіна плачу терпітиме не досхочу.
І сльози, котрі вибухнули, неначе грози,
Обов’язково згасять ту печальную свічу.
В твої розбиті груди знову битимуться люди,
Й усі свої перестороги знов зметеш з дороги,
Бо де б ти не пішла – вони знайдуть тебе усюди.
І що би інші не робили, як не рвали б жили,
Ти залишись удвох з свободою, як і колись,
Поглянь у неба далечінь і зоряні ці зливи…
Поглянь у місячну ніч, пізній вечір й світлу рань –
Горить яскраво зірка і горітиме не мить,
Відкинувши мільйони всіх твоїх гучних вагань.
ДТХ
04.07.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509357
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.07.2014
автор: Микита Баян