Крутнувши колесо фортуни, ти гадаєш
Чи буде те, чого давно чекав.
Малесенькі кайдани з рук скидаєш
І йдеш у поле дикорослих трав.
Я хочу теж туди, в це чорне поле,
Хоч кажуть, там одні лиш будяки,
А я пройду й здолаю це все з болем,
А потім радісно стрічатиму квітки.
Літали журавлі великими ключами,
Верблюди караванами пісок долали,
Вояки билися залізними й кровавими мечами,
А ми дітиська мами й тата ще страху у житті не знали.
Та й це не страх ніякий, а просто пару голок в босі ноги.
Комусь, напевно, черевики купували.
Та й черевики натирали до знемоги.
Не всі сильніші в тому полі панували.
Пройшовши поле, хто куди і по якій дорозі.
На гору дерлись з усіх витрачених сил
І ноги стерті, здерті, сколені і босі
Вбивав до смерті чортів гірський схил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508933
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.07.2014
автор: Андрій Гуцько